15.05.2020
Дифтерія – гостре інфекційне захворювання, яке викликається дифтерійною паличкою, що утворює сильний екзотоксин. Захворювання супроводиться важкою інтоксикацією, утворенням фібринозних плівок в ділянці вхідних воріт інфекції (зів, гортань, трахея, очі). Джерело інфекції – хворі дифтерією (бактеріоносії). Зараження відбувається повітряно-краплинним шляхом, а також через іграшки, предмети догляду. Захворювання має сезонний характер – пізня осінь, початок зими. Перенесене захворювання залишає слабкий імунітет, в результаті чого можливі повторні захворювання. В ряді випадків після перенесеного захворювання залишається бактеріоносійство.
Інкубаційний період триває 2-10 днів. Найчастіше буває дифтерія зіву. Захворювання розпочинається з підвищення температури, ознобу, болю при ковтанні, головного болю. Слизова зіву гіперемійована, вкрита сіруватими плівками, які важко відділяються від прилеглих тканин. Підщелепні та шийні лімфовузли збільшуються, іноді виникає набряк тканин шиї.
Ускладнення: 3 10-12 дня, а іноді швидше, розвивається парез м'якого піднебіння, через 2 тижні – гострий міокардит, ураження печінки і нирок, в кінці третього тижня – поліневрит з порушенням ковтання.
Профілактика: своєчасна вакцинація і ревакцинація дифтерійним анатоксином.
Грип (grippe, influenza) – гостра вірусна хвороба людини з крапельним механізмом передачі збудника, епідемічним і пандемічним розповсюдженням. Характеризується ураженням дихальних шляхів, вираженою інтоксикацією, гарячкою і помірними катаральними явищами.
Грип та інші гострі респіраторні хвороби (ГРХ) є найпоширенішими хворобами людини. За даними ВООЗ, на них щороку хворіє кожний третій житель планети, на їх долю припадає 75% усіх інфекційних захворювань, а в роки епідемії – до 90%. Грип та інші ГРХ посідають перше місце серед причин тимчасової непрацездатності. Етіологічним чинником ГРХ можуть бути понад 200 різних РНК- і ДНК-вірусів, а також інші мікроорганізми. За етіологією можна виділити 5 основних нозологічних форм: грип, парагрип, респіраторно- синтидіальна, риновірусна, аденовірусна хвороби.
Етіологія. Збудник грипу – пнемотропний вірус, що містить РНК. Залежно від антигенної будови, розрізняють три типи вірусу: А, В і С. Перехресний імунітет вони не спричинюють.
Віруси грипу мало стійкі в довкіллі, швидко гинуть при нагріванні, під впливом сонячного проміння, дезінфекційних розчинів, довше зберігають життєздатність при низьких температурах.
Епідеміологія. Джерелом збудника є людина: здорова особа, наприкінці інкубаційного періоду, хворий протягом усього періоду захворювання (у середньому 5-7 діб) і реконвалесцент (в окремих осіб вірус може зберігатись до 14-15 діб).
Передача збудника здійснюється через повітря що дає змогу вірусу грипу швидко розповсюдитись у континентальному і навіть глобальному масштабі, якщо немає колективного імунітету.
Грип уражає всі вікові групи людей і має сезонність. Максимальна захворюваність припадає на зимову пору. Щорічно хворіє від 10 до 25% населення, а під час великих спалахів – 50% і більше.
Патогенез. Вірус грипу з вдихуваним повітря потрапляє на слизову оболонку верхніх дихальних шляхів і проникає в циліндричний епітелій, де інтенсивно розмножується. Це зумовлює руйнування і злущення епітелію. Віруси проникають у лімфатичні капіляри і далі в кровоносне русло.
Грип “відкриває двері” вторинній мікрофлорі, що часто призводить до запалення легень, додаткових порожнин носа, середнього вуха, ниркових мисок тощо. Розвивається також імунодефіцитний стан організму, внаслідок чого активізуються супровідні хронічні захворювання -туберкульоз, ревматизм, нефрит.
Тривалість імунітету залежить від типу вірусу. Після грипу, спричиненого вірусом типу А, він зберігається не більше 2 років, типу В – до 3-4 років, а після типу С – протягом усього наступного життя.
Клінічні прояви. Інкубаційний період триває від декількох годин до двох діб. Клінічна симптоматика грипу, викликаного вірусами типів А і В, приблизно однакова. Вірус типу С зумовлює здебільшого легку форму хвороби. Тяжка форма виникає під час епідемій частіше, ніж у міжепідемічний період.
Розрізняють типовий (з наявністю токсикозу і катаральних явищ) та атиповий грип. Останній включає такі форми: блискавична, без температури, без катаральних явищ.
Типовий грип розпочинається раптово: хворого починає морозити, швидко наростає біль голови і підвищується температура тіла. Біль локалізується здебільшого в ділянці лоба, надбрівних дуг, рідше у скронях, з переходом на очні яблука. Незабаром приєднуються біль і ломота в м'язах, крупних суглобах і попереку, відчуття жару. Різко погіршується самопочуття, наростає слабість, драіує яскраве світло, шум. Хворий кволий, сонливий, іноді, навпаки, дещо збуджений і скаржиться на безсоння. При тяжкому перебігу грипу з'являються запаморочення, можливі порушення свідомості, марення і корчі. Усе це свідчить про розвиток сильного токсикозу. Температура тіла швидко досягає високих цифр (38,5-40°С), шкіра вкривається потом.
Хворі відзначають, що їм закладає ніс, дере в горлі, часто чхають. З'являється сухий кашель, який супроводжується дряпанням і болем за грудиною. Часто приєднується осиплість голосу. Трапляються носові кровотечі. У більшості хворих на 2-4-й день кашель стає вологим і турбує рідше. Хвороба перебігає з нежитем або без нього.
Привертають увагу гіперемія і одутливість лиця, блиск очей, помірний кон'юнктивіт, сльозотеча. На губах і ніздрях нерідко з'являються герпетичні висипання. Виділення з носа незначні, у випадку приєднання бактерійної флори стають слизово-гнійними.
Лікування та догляд хворих. Під час епідемії важливого значення набуває організація своєчасної лікувальної допомоги населенню. Виправдала себе практика медичного обслуговування хворих переважно вдома.
Хворий повинен лежати в окремій кімнаті , яка добре провітрюється 3-4 рази на день. Під час провітрювання, хворий повинен бути вкритий теплим одіялом. У гарячковий період і наступні 2 дні він повинен дотримуватись ліжкового режиму. Рекомендується молочно-рослинна вітамінізована дієта, вживання великої кількості теплої підкисленої рідини (чай з лимоном, фруктові соки). Широко використовують гарячі напої з ягід калини, малини, настій квітів липи, бузини, листя суниць, евкаліпта, хвощу польового, квіток ромашки, а також гаряче молоко з медом. Володіючи потогінним ефектом, ці засоби сприяють видаленню вірусів і токсинів, попереджують перегрівання організму. Після рясного потіння хворому необхідно замінити білизну.
Прогноз при неускладненому перебігу грипу переважно сприятливий. Серйозний прогноз – при ускладненні його пневмонією в дітей молодшого віку, літніх, дуже ослаблених людей, при тяжких супровідних захворюваннях (хронічна легенева недостатність, цукровий діабет, вади серця тощо).
Профілактичні заходи. Необхідна рання ізоляція хворого. У домашніх умовах краще виділити окрему кімнаїу, яку часто провітрюють (4-6 разів на день) і прибирають вологим способом із застосуванням дезінфекційних розчинів; рекомендується ультрафіолетове опромінення.
Особи, які спілкуються з хворим, повинні користуватись марлевою маскою.
Неспецифічні засоби профілактики грипу: це фізичне виховання, загартування, рефлексопрофілактика, самомасаж тощо.
Сезонні профілактичні заходи здійснюються в період підвищення захворюваності.
Серед населення проводять санітарно-освітню роботу, використовуючи всі види інформації – радіо, телебачення, листівки, лекції, бесіди.
Ангіна. Ангіною називають запалення зіву, тобто його дужок, мигдалин і глотки. Однак частіше за все під терміном "ангіна" розуміють запалення мигдалин – тонзиліт. Ангіна може бути самостійним захворюванням, яке викликається звичайно стрептококом (часто гемолітичним), що супроводжується лихоманкою і розповсюджується іноді епідемічно. В інших випадках ангіна – лише поодинокий прояв якоїсь інфекційної хвороби (скарлатина, кір, грип, дифтерія і ін..). Розрізняють декілька найпоширеніших форм ангіни.
Гостра катаральна ангіна виражається в почервонінні, набуханні слизових оболонок мигдаликів, дужок зіва і глотки. Іноді з'являється слизисто-гнійний наліт. Нерідко запальний процес зосереджується в криптах, лакунах мигдаликів, в яких при цьому накопичується ексудат з лейкоцитами і фібрином. При такій лакунарній ангіні мигдалики бувають збільшеними і набряклими внаслідок запального набряку.
Фібринозна ангіна характеризується утворенням на поверхні мигдалин сірого фібринозного нальоту. Найчастіше така ангіна буває при дифтерії. Флегмонозна ангіна характеризується дуже різким збільшенням мигдалин унаслідок флегмонозного запалення їх тканин. Іноді в запаленій мигдалині утворюється абсцес, який може прорватися в порожнину рота або заглоткову клітковину і викликати в ній флегмонозне запалення або розвиток заглоточного абсцесу. Заглотковий флегмон і заглотковий абсцес небезпечні для життя хворого, оскільки викликають важку інтоксикацію, заявления дихальних шляхів і задуху.
Хронічні ангіни (тонзиліти) зазвичай бувають наслідком часто повторюваних гострих ангін. Мигдалини при цьому збільшені , в них поєднуються гіперпластичні зміни лімфоїдної тканини і склероз. У змінених таким чином мигдалинах нерідко навіть під впливом незначних причин, наприклад при легкому охолодженні, відбувається загострення запального процесу. Ангіни, як гострі, так і хронічні, завжди супроводжуються загальною реакцією організму, що проявляється підвищенням температури, змінами картини крові. У патогенезі ангіни, що розвивається як самостійне захворювання, велике значення має реактивність організму. Численні дослідження показують, що в глибині лакун мигдаликів здорових людей постійно можна знайти найрізноманітнішу мікробну флору, яка відчутно допомагає впливати на організм. Однак ті самі мікроби при першому стані організму можуть не тільки стати причиною запалення мигдалин, а й викликати ураження низки органів. Ангіни і хронічні тонзиліти іноді бувають причиною сепсису. У результаті ангін можуть розвиватися ендокардит, плеврит, гострий нефрит, артрити. Вважається, що мигдалини є локалізацією первинного інфекту при ревматизмі й місцем, де розвиваються осередки, які спричиняють сенсибілізуючий та інфекційно-токсичний вплив на організм.
Туберкульоз.
Захворюваність на туберкульоз населення країни є однією з актуальних медико-соціальних проблем та економічних. Туберкульоз – це соціально-небезпечна інфекційна хвороба, що перебігає з періодичними загостреннями, рецидивами і ремісіями, уражує переважно найбідніші верстви населення та осіб, які втратили соціальні зв'язки, і потребує тривалого комплексного лікування та реабілітації хворих.
Туберкульоз (від латинського tuberculum – горбик) -інфекційне захворювання, що викликає запальний процес, який супроводжується утворенням дрібних горбиків переважно в легенях та лімфатичних вузлах. Хвороба має схильність до хронічного перебігу.
Відповідно до критеріїв ВООЗ та динаміки захворюваності на туберкульоз Україна з 1995 року увійшла в число країн, охоплених епідемією туберкульозу.
У квітні 1999 року Постановою Кабінету Міністрів затверджені Комплексні заходи боротьби з туберкульозом в Україні. Проте, незважаючи на всі зусилля лікарів, кількість хворих неухильно зростає.
Основні причини, що зумовлюють швидке поширення туберкульозу в Україні:
1. патогенні бактерії змінюються під впливом зовнішніх факторів, зокрема підвищується стійкість бактерій, що викликають туберкульоз, до дії лікарських препаратів;
2. не діє система контролю за розповсюдженням цієї хвороби, не існує статистичного контролю за хворими на туберкульоз з урахуванням результатів лікування, як це прийнято в усьому світі;
3. значно погіршились побутові умови життя, відбулося зниження життєвого рівня населення, погіршилося харчування, виникла необхідність вимушених міграцій.
Нинішню епідемію туберкульозу називають триєдиною. В ній умовно виділяють три взаємопов'язаних епідемії, а саме:
Перша – це традиційна епідемія, що стосується так званого типового туберкульозу, який був поширений ще у повоєнні роки. Він добре піддається лікуванню. Серед усіх хворих на туберкульоз питома вага цієї' епідемії має тенденцію до зменшення;
Друга – це епідемія, зумовлена хіміорезистентним туберкульозом, поширюється швидкими темпами і створює велику небезпеку. Ефективність лікування низька, смертність висока, кількість таких хворих налічується до 40% від загальної кількості й продовжує збільшуватись;
Третя – це епідемія туберкульозу і СНІДу, а також туберкульозу у ВІЛ- інфікованих. Таких хворих 20-30% і їх кількість має тенденцію до зростання.
Шляхи зараження на туберкульоз.
7 група - Захист Вітчизни - тема уроку № 28 " Основні інфекційні захворювання дихальних шляхів, кишкових інфекцій,
кров’яні інфекції"
Інфекції дихальних шляхів
Дифтерія – гостре інфекційне захворювання, яке викликається дифтерійною паличкою, що утворює сильний екзотоксин. Захворювання супроводиться важкою інтоксикацією, утворенням фібринозних плівок в ділянці вхідних воріт інфекції (зів, гортань, трахея, очі). Джерело інфекції – хворі дифтерією (бактеріоносії). Зараження відбувається повітряно-краплинним шляхом, а також через іграшки, предмети догляду. Захворювання має сезонний характер – пізня осінь, початок зими. Перенесене захворювання залишає слабкий імунітет, в результаті чого можливі повторні захворювання. В ряді випадків після перенесеного захворювання залишається бактеріоносійство.
Інкубаційний період триває 2-10 днів. Найчастіше буває дифтерія зіву. Захворювання розпочинається з підвищення температури, ознобу, болю при ковтанні, головного болю. Слизова зіву гіперемійована, вкрита сіруватими плівками, які важко відділяються від прилеглих тканин. Підщелепні та шийні лімфовузли збільшуються, іноді виникає набряк тканин шиї.
Ускладнення: 3 10-12 дня, а іноді швидше, розвивається парез м'якого піднебіння, через 2 тижні – гострий міокардит, ураження печінки і нирок, в кінці третього тижня – поліневрит з порушенням ковтання.
Профілактика: своєчасна вакцинація і ревакцинація дифтерійним анатоксином.
Грип (grippe, influenza) – гостра вірусна хвороба людини з крапельним механізмом передачі збудника, епідемічним і пандемічним розповсюдженням. Характеризується ураженням дихальних шляхів, вираженою інтоксикацією, гарячкою і помірними катаральними явищами.
Грип та інші гострі респіраторні хвороби (ГРХ) є найпоширенішими хворобами людини. За даними ВООЗ, на них щороку хворіє кожний третій житель планети, на їх долю припадає 75% усіх інфекційних захворювань, а в роки епідемії – до 90%. Грип та інші ГРХ посідають перше місце серед причин тимчасової непрацездатності. Етіологічним чинником ГРХ можуть бути понад 200 різних РНК- і ДНК-вірусів, а також інші мікроорганізми. За етіологією можна виділити 5 основних нозологічних форм: грип, парагрип, респіраторно- синтидіальна, риновірусна, аденовірусна хвороби.
Етіологія. Збудник грипу – пнемотропний вірус, що містить РНК. Залежно від антигенної будови, розрізняють три типи вірусу: А, В і С. Перехресний імунітет вони не спричинюють.
Віруси грипу мало стійкі в довкіллі, швидко гинуть при нагріванні, під впливом сонячного проміння, дезінфекційних розчинів, довше зберігають життєздатність при низьких температурах.
Епідеміологія. Джерелом збудника є людина: здорова особа, наприкінці інкубаційного періоду, хворий протягом усього періоду захворювання (у середньому 5-7 діб) і реконвалесцент (в окремих осіб вірус може зберігатись до 14-15 діб).
Передача збудника здійснюється через повітря що дає змогу вірусу грипу швидко розповсюдитись у континентальному і навіть глобальному масштабі, якщо немає колективного імунітету.
Грип уражає всі вікові групи людей і має сезонність. Максимальна захворюваність припадає на зимову пору. Щорічно хворіє від 10 до 25% населення, а під час великих спалахів – 50% і більше.
Патогенез. Вірус грипу з вдихуваним повітря потрапляє на слизову оболонку верхніх дихальних шляхів і проникає в циліндричний епітелій, де інтенсивно розмножується. Це зумовлює руйнування і злущення епітелію. Віруси проникають у лімфатичні капіляри і далі в кровоносне русло.
Грип “відкриває двері” вторинній мікрофлорі, що часто призводить до запалення легень, додаткових порожнин носа, середнього вуха, ниркових мисок тощо. Розвивається також імунодефіцитний стан організму, внаслідок чого активізуються супровідні хронічні захворювання -туберкульоз, ревматизм, нефрит.
Тривалість імунітету залежить від типу вірусу. Після грипу, спричиненого вірусом типу А, він зберігається не більше 2 років, типу В – до 3-4 років, а після типу С – протягом усього наступного життя.
Клінічні прояви. Інкубаційний період триває від декількох годин до двох діб. Клінічна симптоматика грипу, викликаного вірусами типів А і В, приблизно однакова. Вірус типу С зумовлює здебільшого легку форму хвороби. Тяжка форма виникає під час епідемій частіше, ніж у міжепідемічний період.
Розрізняють типовий (з наявністю токсикозу і катаральних явищ) та атиповий грип. Останній включає такі форми: блискавична, без температури, без катаральних явищ.
Типовий грип розпочинається раптово: хворого починає морозити, швидко наростає біль голови і підвищується температура тіла. Біль локалізується здебільшого в ділянці лоба, надбрівних дуг, рідше у скронях, з переходом на очні яблука. Незабаром приєднуються біль і ломота в м'язах, крупних суглобах і попереку, відчуття жару. Різко погіршується самопочуття, наростає слабість, драіує яскраве світло, шум. Хворий кволий, сонливий, іноді, навпаки, дещо збуджений і скаржиться на безсоння. При тяжкому перебігу грипу з'являються запаморочення, можливі порушення свідомості, марення і корчі. Усе це свідчить про розвиток сильного токсикозу. Температура тіла швидко досягає високих цифр (38,5-40°С), шкіра вкривається потом.
Хворі відзначають, що їм закладає ніс, дере в горлі, часто чхають. З'являється сухий кашель, який супроводжується дряпанням і болем за грудиною. Часто приєднується осиплість голосу. Трапляються носові кровотечі. У більшості хворих на 2-4-й день кашель стає вологим і турбує рідше. Хвороба перебігає з нежитем або без нього.
Привертають увагу гіперемія і одутливість лиця, блиск очей, помірний кон'юнктивіт, сльозотеча. На губах і ніздрях нерідко з'являються герпетичні висипання. Виділення з носа незначні, у випадку приєднання бактерійної флори стають слизово-гнійними.
Лікування та догляд хворих. Під час епідемії важливого значення набуває організація своєчасної лікувальної допомоги населенню. Виправдала себе практика медичного обслуговування хворих переважно вдома.
Хворий повинен лежати в окремій кімнаті , яка добре провітрюється 3-4 рази на день. Під час провітрювання, хворий повинен бути вкритий теплим одіялом. У гарячковий період і наступні 2 дні він повинен дотримуватись ліжкового режиму. Рекомендується молочно-рослинна вітамінізована дієта, вживання великої кількості теплої підкисленої рідини (чай з лимоном, фруктові соки). Широко використовують гарячі напої з ягід калини, малини, настій квітів липи, бузини, листя суниць, евкаліпта, хвощу польового, квіток ромашки, а також гаряче молоко з медом. Володіючи потогінним ефектом, ці засоби сприяють видаленню вірусів і токсинів, попереджують перегрівання організму. Після рясного потіння хворому необхідно замінити білизну.
Прогноз при неускладненому перебігу грипу переважно сприятливий. Серйозний прогноз – при ускладненні його пневмонією в дітей молодшого віку, літніх, дуже ослаблених людей, при тяжких супровідних захворюваннях (хронічна легенева недостатність, цукровий діабет, вади серця тощо).
Профілактичні заходи. Необхідна рання ізоляція хворого. У домашніх умовах краще виділити окрему кімнаїу, яку часто провітрюють (4-6 разів на день) і прибирають вологим способом із застосуванням дезінфекційних розчинів; рекомендується ультрафіолетове опромінення.
Особи, які спілкуються з хворим, повинні користуватись марлевою маскою.
Неспецифічні засоби профілактики грипу: це фізичне виховання, загартування, рефлексопрофілактика, самомасаж тощо.
Сезонні профілактичні заходи здійснюються в період підвищення захворюваності.
Серед населення проводять санітарно-освітню роботу, використовуючи всі види інформації – радіо, телебачення, листівки, лекції, бесіди.
Ангіна. Ангіною називають запалення зіву, тобто його дужок, мигдалин і глотки. Однак частіше за все під терміном "ангіна" розуміють запалення мигдалин – тонзиліт. Ангіна може бути самостійним захворюванням, яке викликається звичайно стрептококом (часто гемолітичним), що супроводжується лихоманкою і розповсюджується іноді епідемічно. В інших випадках ангіна – лише поодинокий прояв якоїсь інфекційної хвороби (скарлатина, кір, грип, дифтерія і ін..). Розрізняють декілька найпоширеніших форм ангіни.
Гостра катаральна ангіна виражається в почервонінні, набуханні слизових оболонок мигдаликів, дужок зіва і глотки. Іноді з'являється слизисто-гнійний наліт. Нерідко запальний процес зосереджується в криптах, лакунах мигдаликів, в яких при цьому накопичується ексудат з лейкоцитами і фібрином. При такій лакунарній ангіні мигдалики бувають збільшеними і набряклими внаслідок запального набряку.
Фібринозна ангіна характеризується утворенням на поверхні мигдалин сірого фібринозного нальоту. Найчастіше така ангіна буває при дифтерії. Флегмонозна ангіна характеризується дуже різким збільшенням мигдалин унаслідок флегмонозного запалення їх тканин. Іноді в запаленій мигдалині утворюється абсцес, який може прорватися в порожнину рота або заглоткову клітковину і викликати в ній флегмонозне запалення або розвиток заглоточного абсцесу. Заглотковий флегмон і заглотковий абсцес небезпечні для життя хворого, оскільки викликають важку інтоксикацію, заявления дихальних шляхів і задуху.
Хронічні ангіни (тонзиліти) зазвичай бувають наслідком часто повторюваних гострих ангін. Мигдалини при цьому збільшені , в них поєднуються гіперпластичні зміни лімфоїдної тканини і склероз. У змінених таким чином мигдалинах нерідко навіть під впливом незначних причин, наприклад при легкому охолодженні, відбувається загострення запального процесу. Ангіни, як гострі, так і хронічні, завжди супроводжуються загальною реакцією організму, що проявляється підвищенням температури, змінами картини крові. У патогенезі ангіни, що розвивається як самостійне захворювання, велике значення має реактивність організму. Численні дослідження показують, що в глибині лакун мигдаликів здорових людей постійно можна знайти найрізноманітнішу мікробну флору, яка відчутно допомагає впливати на організм. Однак ті самі мікроби при першому стані організму можуть не тільки стати причиною запалення мигдалин, а й викликати ураження низки органів. Ангіни і хронічні тонзиліти іноді бувають причиною сепсису. У результаті ангін можуть розвиватися ендокардит, плеврит, гострий нефрит, артрити. Вважається, що мигдалини є локалізацією первинного інфекту при ревматизмі й місцем, де розвиваються осередки, які спричиняють сенсибілізуючий та інфекційно-токсичний вплив на організм.
Туберкульоз.
Захворюваність на туберкульоз населення країни є однією з актуальних медико-соціальних проблем та економічних. Туберкульоз – це соціально-небезпечна інфекційна хвороба, що перебігає з періодичними загостреннями, рецидивами і ремісіями, уражує переважно найбідніші верстви населення та осіб, які втратили соціальні зв'язки, і потребує тривалого комплексного лікування та реабілітації хворих.
Туберкульоз (від латинського tuberculum – горбик) -інфекційне захворювання, що викликає запальний процес, який супроводжується утворенням дрібних горбиків переважно в легенях та лімфатичних вузлах. Хвороба має схильність до хронічного перебігу.
Відповідно до критеріїв ВООЗ та динаміки захворюваності на туберкульоз Україна з 1995 року увійшла в число країн, охоплених епідемією туберкульозу.
У квітні 1999 року Постановою Кабінету Міністрів затверджені Комплексні заходи боротьби з туберкульозом в Україні. Проте, незважаючи на всі зусилля лікарів, кількість хворих неухильно зростає.
Основні причини, що зумовлюють швидке поширення туберкульозу в Україні:
1. патогенні бактерії змінюються під впливом зовнішніх факторів, зокрема підвищується стійкість бактерій, що викликають туберкульоз, до дії лікарських препаратів;
2. не діє система контролю за розповсюдженням цієї хвороби, не існує статистичного контролю за хворими на туберкульоз з урахуванням результатів лікування, як це прийнято в усьому світі;
3. значно погіршились побутові умови життя, відбулося зниження життєвого рівня населення, погіршилося харчування, виникла необхідність вимушених міграцій.
Нинішню епідемію туберкульозу називають триєдиною. В ній умовно виділяють три взаємопов'язаних епідемії, а саме:
Перша – це традиційна епідемія, що стосується так званого типового туберкульозу, який був поширений ще у повоєнні роки. Він добре піддається лікуванню. Серед усіх хворих на туберкульоз питома вага цієї' епідемії має тенденцію до зменшення;
Друга – це епідемія, зумовлена хіміорезистентним туберкульозом, поширюється швидкими темпами і створює велику небезпеку. Ефективність лікування низька, смертність висока, кількість таких хворих налічується до 40% від загальної кількості й продовжує збільшуватись;
Третя – це епідемія туберкульозу і СНІДу, а також туберкульозу у ВІЛ- інфікованих. Таких хворих 20-30% і їх кількість має тенденцію до зростання.
Шляхи зараження на туберкульоз.
Туберкульоз – це інфекційне захворювання, яке спричиняється мікобактеріями туберкульозу. Вони не рухомі, не мають капсул, стійкі (при температурі 100°С зберігають життєздатність до п'яти хвилин). У сухій мокроті живуть до 10 місяців. Мікробактерії туберкульозу зберігаються в навколишньому середовищі в різних місцях від 3-4 до 8-12 місяців. Не переносять препаратів, які містять хлор, але ультрафіолетові промені знищують їх через декілька годин.
Шляхи передачі збудника:
– повітряно-краплинний (90-95%)
– повітряно-пиловий;
– контактно-побутовий;
– аліментарний (харчовий);
– транс плацентарний (1-3%).
Основне джерело інфекції: хворі люди, домашні тварини (корови).
Більшість людей, заражених збудником туберкульозу, залишаються здоровими внаслідок імунітету – вродженого або набутого після вакцинації БЦЖ.
Чинники, що визначають індивідуальний ризик зараження.
1. концентрація мікробактерій у зараженому повітрі.
2. тривалість перебування людини у цьому середовищі.
Найбільший ризик інфікування – від осіб, що виділяють бактерії і значно менший – від хворих на поза легеневий туберкульоз.
Ознаки туберкульозу:
– кашель (постійна ознака), який супроводжується виділенням мокроти;
– горлові кровотечі;
– задишка та біль під час дихання;
– підвищення температури тіла може бути незначним (37.1-37.2°С) або сягати 39-40°С;
– загальна слабість;
– підвищена чутливість (особливо вночі);
– втрата апетиту та ваги.
Перебіг хвороби:
– нетиповий (переважно особи похилого віку);
– легка форма (у людини не виникає підозра на можливе захворювання); тяжка форма (смерть настає на протязі декількох місяців). Профілактика захворювань на туберкульоз включає три аспекти:
A) соціальний;
Б) санітарний;
B) специфічний.
Соиіальна профілактика – це сукупність державних заходів, спрямованих на поліпшення стану здоров'я населення: удосконалення трудового законодавства, законодавства про охорону здоров'я, поліпшення матеріальних умов життя, підвищення рівня санітарної культури населення.
Санітарна поофіілактика включає заходи, спрямовані на попередження зараження туберкульозом:
– ізоляція хворих на відкриту форму туберкульозу, їхня госпіталізація і лікування;
– постійне обстеження осіб, які контактують з хворим;
– проведення один раз на рік флюорографічного обстеження населення, особливо осіб, які живуть в гуртожитках, працюють в дитячих закладах, пов'язані з виготовленням та продажем харчових продуктів;
– проведення санітарно-просвітницької роботи серед населення.
Специфічна профілактика – це щеплення, його проводять всім новонародженим на четвертий день життя у пологовому будинку, ревакцинацію здійснюють у 7; 12 та 17 років, а потім, до 30 років – через кожні сім років.
Шляхи передачі збудника:
– повітряно-краплинний (90-95%)
– повітряно-пиловий;
– контактно-побутовий;
– аліментарний (харчовий);
– транс плацентарний (1-3%).
Основне джерело інфекції: хворі люди, домашні тварини (корови).
Більшість людей, заражених збудником туберкульозу, залишаються здоровими внаслідок імунітету – вродженого або набутого після вакцинації БЦЖ.
Чинники, що визначають індивідуальний ризик зараження.
1. концентрація мікробактерій у зараженому повітрі.
2. тривалість перебування людини у цьому середовищі.
Найбільший ризик інфікування – від осіб, що виділяють бактерії і значно менший – від хворих на поза легеневий туберкульоз.
Ознаки туберкульозу:
– кашель (постійна ознака), який супроводжується виділенням мокроти;
– горлові кровотечі;
– задишка та біль під час дихання;
– підвищення температури тіла може бути незначним (37.1-37.2°С) або сягати 39-40°С;
– загальна слабість;
– підвищена чутливість (особливо вночі);
– втрата апетиту та ваги.
Перебіг хвороби:
– нетиповий (переважно особи похилого віку);
– легка форма (у людини не виникає підозра на можливе захворювання); тяжка форма (смерть настає на протязі декількох місяців). Профілактика захворювань на туберкульоз включає три аспекти:
A) соціальний;
Б) санітарний;
B) специфічний.
Соиіальна профілактика – це сукупність державних заходів, спрямованих на поліпшення стану здоров'я населення: удосконалення трудового законодавства, законодавства про охорону здоров'я, поліпшення матеріальних умов життя, підвищення рівня санітарної культури населення.
Санітарна поофіілактика включає заходи, спрямовані на попередження зараження туберкульозом:
– ізоляція хворих на відкриту форму туберкульозу, їхня госпіталізація і лікування;
– постійне обстеження осіб, які контактують з хворим;
– проведення один раз на рік флюорографічного обстеження населення, особливо осіб, які живуть в гуртожитках, працюють в дитячих закладах, пов'язані з виготовленням та продажем харчових продуктів;
– проведення санітарно-просвітницької роботи серед населення.
Специфічна профілактика – це щеплення, його проводять всім новонародженим на четвертий день життя у пологовому будинку, ревакцинацію здійснюють у 7; 12 та 17 років, а потім, до 30 років – через кожні сім років.
ГОСТРІ КИШКОВІ ІНФЕКЦІЇ
До гострих кишкових інфекцій відносяться черевний тиф, паратифи А і В, сальмонельоз, дизентерія, холера, інфекційний гепатит та інші.
Кишкові інфекції характеризуються такими основними ознаками:
- фекально-оральним механізмом зараження,
- харчовим, водним і контактно-побутовим шляхами передачі;
- ураженням органів шлунково-кишкового тракту;
- осінньо-лiтньою. сезонністю.
Джерелами гострих кишкових інфекцій є в основному хворі люди і бактеріоносії. Джерелами сальмонельозу можуть бути хворі тварини або птах.
Зараження кишковими інфекціями може відбуватися при контакті з хворим або бактеріоносієм, вживання зараженої води або інфікованих харчових продуктів. Перенесення збудників кишкових інфекцій здійснюють мухи, таргани і гризуни. Кишкові інфекції називають «хворобами
брудних рук», так як збудники інфекцій з немитих рук хворого або бактеріоносій потрапляють на продукти, посуд, різні предмети, що призводить до поширення інфекції.
Збудники кишкових інфекцій стійкі до різних впливів і тривало зберігаються в зовнішньому середовищі, наприклад у водопровідній воді - до 3 місяців, на овочах і фруктах - від 5 днів до 14 тижнів. Харчові продукти, особливо молочні та м'ясні, а також кулінарні вироби і холодні
страви є найбільш сприятливим середовищем для збудників кишкових інфекцій. У них мікроби, насамперед сальмонели та дизентерійна паличка Зонне, можуть розмножуватися при температурі від 20 до 40 ° С.
ЧЕРЕВНИЙ ТИФ І ПАРАТИФ
Збудник черевного тифу - рухома паличка з роду сальмонел. Джерелом інфекції є тільки людина - хворий або бактеріоносій. Інкубаційний період при черевному тифі може тривати від 7 до 25 днів, при паратифах - від 2 до 14 днів. Черевний тиф може протікати важко з
характерним тифозним станом, маренням, висипом і привести до смертельного результату. Паратифи А і В схожі з черевним тифом, але протікають без важкої інтоксикації і прогноз сприятливий.
САЛЬМОНЕЛЬОЗ
Сальмонельоз викликається бактеріями роду сальмонел, широко поширеними в природі. Сальмонели є збудниками захворювань у великої рогатої худоби, свиней, птиці та ін. Основне джерело інфекції - птах, особливо водоплавний. Хворіють також кішки, собаки, гризуни та ін.
Серед тварин і птахів поширене носійство сальмонел в кишечнику.
Всього відомо близько 2000 типів сальмонел, більше 100 з них патогенні не лише для тварин, а й для людини. Сальмонели стійкі до всіх факторів середовища, тривалий час зберігають життєздатність при заморожуванні і маринуванні м'яса. У харчових продуктах вони можуть
залишатися життєздатними багато днів і місяців. У м'ясних, рибних, молочних продуктах сальмонели добре розмножуються, не змінюючи при цьому органолептичних властивостей продуктів. Оптимальною температурою для розмноження сальмонел є 30-37 ° С. При температурі
нижче 5 ° С ріст сальмонел повністю припиняється. При температурі вище 50 ° С розмноження сальмонел зупиняється, при нагріванні до 60 ° С ці бактерії гинуть через годину, при 70 ° С - через 30 хв, при 80 ° С - через 10 хв, при кип'ятінні - миттєво.
На підприємствах громадського харчування небезпеку становлять хворі або бактеріоносії, т. е. люди, які перехворіли на сальмонельоз. Хронічне носійство формується у 2,5-5% перехворіли.
Останнім часом основною причиною сальмонельозу є яйця, яєчні продукти та м'ясо птиці. При тривалому зберіганні сальмонели проникають з поверхні в жовток яйця, де при сприятливій температурі швидко розмножуються. Лізоцим, що міститься в білку яйця, пригнічує ріст
сальмонел. Часта причина захворювань сальмонельозом - вживання м'яса і м'ясних продуктів. Зараження м'яса можливо в процесі забою, а також при подальшій обробленні туші і обробці м'яса.
В даний час все більшого значення набуває інфікування м'яса при порушеннях технології виробництва м'ясних виробів.
Інкубаційний період при сальмонельозі коливається від 6 до 48 годин. Захворювання може протікати в різних формах і з різною тяжсстио течії. Характерним є підвищення температури до 38 ° С і більше, болі в животі, ломота, слабкість, блювання, частий стілець.
З метою профілактики сальмонельозів слід дотримуватися протівоепідемічних та санітарно-гігієнічних правил:
- не брати м'ясо без клейма, а всю сільськогосподарську продукцію тваринного походження - без ветеринарного свідоцтва;
- не брати яйця водоплавної птиці;
- використовувати для миття посуду, інвентарю і для технологічних цілей тільки воду питної якості;
- вести цілеспрямовану боротьбу з гризунами як можливими джерелами обсіменіння продуктів, а також боротьбу з мухами, переносниками збудників;
- проводити обробку та дезінфекцію сирих яєць;
- зберігати сировину, напівфабрикати, кулінарні вироби при температурі не вище 6 ° С;
- дотримуватися правил термічної обробки продуктів - всередині м'ясних виробів температура повинна бути не нижче 85 ° С, молоко повинно піддаватися кип'ятінню або пастеризації;
- суворо дотримуватися термінів реалізації, встановлені для кожного продукту і для готової їжі.
ДИЗЕНТЕРІЯ
Збудники дизентерії - дизентерійні палички з роду шигел. Джерелом їх можуть бути хвора людина і бактеріоносій. Останнім часом часта причина дизентерії - молочні продукти. Це пов'язано з тим, що паличка Зонне здатна розмножуватися і накопичуватися в заквасочних
культурах і молочних продуктах. Вона зберігається в молоці більше двох тижнів, в сметані - 11-86 днів, на овочах і фруктах 3-8 днів. Дизентерія Зонне часто має легке, стертий перебіг, і у багатьох перехворіли людей при самолікуванні формується бактеріоносійство.
Водний шлях передачі інфекції властивий головним чином дизентерії Флекснера, а контакт-побутовий - дизентерії Григор'єва-Шига. Небезпеку становить вживання продуктів, що не проходять теплової обробки перед вживанням, - овочів, фруктів і ягід, інфікованих хворими та
бактеріоносіями або зараженим грунтом. При кип'ятінні води, молока, при тепловій обробці продуктів дизентерійні палички швидко гинуть.
Тривалість інкубаційного періоду при дизентерії коливається від 1 до 7 днів (чаші становить 2-3 дні). Захворювання розвивається гостро, стілець частішає до 10-12 разів на добу, у випорожненнях з'являється слиз і кров. Можливий розвиток хронічних форм дизентерії.
ХОЛЕРА
Холера належить до особливо небезпечних інфекцій. Збудники холери (вібріон азіатської холери і вібріон Ель-Тор) довго зберігають життєздатність у навколишньому середовищі, особливо в прісній і морській воді. Джерело інфекції - тільки людина. Вібріони холери потрапляють
у навколишнє середовище з виділеннями хворих типовими або стертими формами холери, а також від видужуючих і вібріононосіїв. Провідним чинником передачі холери є водний. Захворювання можуть бути пов'язані з вживанням інфікованих продуктів - молока, овочів, ягід та
ін. Холерний вібріон виживає на овочах і фруктах до 20 днів, у вершковому маслі - до 30. Він довго зберігається як в прісній, так і морській воді, заражаючи різні водні організми.
Вживання риби, крабів, молюсків без ретельної термічної обробки неодноразово призводило до розвитку хвороби.
Інкубаційний період холери коливається від декількох годин до 5 днів, частіше складаючи 2-3 дні. Захворювання починається раптово. Характерними симптомами холери є понос у вигляді рисового відвару, судоми литкових м'язів, багаторазова рясна блювота, зневоднювання
організму. При важких і блискавичних формах захворювання летальність може бути високою. При холері Ель-Тор часто спостерігаються стерті форми і безсимптомний вибриононосительство.
КОЛI-ІНФЕКЦІЇ
Колі-інфекції здатні викликати окремі види кишкової палички (Е. coli) - ентеропатогенні (ЕПКП), ентеротоксигенні (ЕТКП) та ін. Ентеропатогеннi кишкові палички викликають колі-інфекції у дітей до двох років. Ентеротоксігеннi кишкові палички є причиною захворювань, званих
«діареєю мандрівників». Колі-інфекції виникають при вживанні зараженої води, молочних продуктів і страв, не підданих тепловій обробці перед вживанням. Колі-інфекції поширені в слаборозвинених країнах з низькою санітарною культурою населення.
ВІРУСНИЙ ГЕПАТИТ А
Збудник відноситься до групи ентеровірусів. Джерело інфекції - хвора людина і вірусоносій. Основним шляхом передачі вірусу є фекально-оральний, але можливий парентеральний механізм передачі, припускають можливість повітряно-крапельної передачі.
Найбільш сприйнятливі до інфекції діти (після року) і молодь. Інкубаційний період гепатиту А складає в середньому 21-28 днів (від 7 до 50 днів). Симптоми хвороби - слабкість, нудота, блювота, біль у правому підребер'ї, жовтяниця та ін. Прогноз в основному сприятливий
До гострих кишкових інфекцій відносять також інші вірусні діареї (вірусні гастроентерити): ротавірусна, іарвовірусная і пікорновірусная, здатні передаватися від людини до людини контактно-побутовим шляхом, а також із забрудненою водою або їжею. У харчових продуктах
розмноження вірусів не відбувається.
ІЄРСИНІОЗ
Ієрсиніози, так само як сальмонельоз, є зооантропонозною інфекцією, що протікає в основному як токсикоінфекція. До иерсиниозiв відносять псевдотуберкульоз і кишковий ієрсиніоз, збудником яких є палички з роду иерсинiй.
Спалахи иерсинiозов спостерігаються у зв'язку з вживанням салатів зі свіжої та квашеної капусти, тертої моркви, зеленої цибулі, огірків та інших овочів. Рідше причиною захворювання бувають молочні та м'ясні продукти. Джерело зараження - домашня худоба, кішки, собаки
кролики, птахи, гризуни та ін., А також хворі люди і бактеріоносії. Гризуни інфікують овочі на полях і в овочесховищах. Іерсиніі розмножуються на поверхні овочів, накопичуючись в значній кількості до весни. Низькі температури не зупиняють їх зростання, при кип'ятінні вони
гинуть миттєво. Інкубаційний період може становити від 3 до 18 діб. При псевдотуберкульозе спостерігаються болі в горлі, лихоманка, почервоніння обличчя, шиї, кистей і стоп. Для iерсинiозiв характерні диспепсія, висип, ураження печінки і суглобів, захворювання може
приймати хронічний перебіг.
Профілактикою цього захворювання є суворе дотримання правил зберігання харчових продуктів, а також правил по обробці овочів, виготовлення та реалізації салатів зі свіжих овочів.
Принципи профілактики кишкових інфекцiй:
- суворе дотримання санітарного режиму прибирання, дезінфекції, дезінсекції та дератизації;
- суворе дотримання правил особистої гігієни;
- своєчасне виявлення хворих і носіїв і їх ізоляція;
- дотримання санітарно-гігієнічних вимог при виробництві, зберіганні та реалізації їжі і харчових продуктів.
Комментариев нет:
Отправить комментарий